Закон Дванадцяти таблиць (Lex Duodecim Tabularum), також відомий як “Закони дванадцяти дошок”, був однією з перших писемних систематизованих збірок римського права. Цей законодавчий кодекс був створений у Римській Республіці у V столітті до н.е. і визнавався як закон для римських громадян.
Оскільки римське право було регульоване невиробленими звичаями та неоднорідними рішеннями, “Закон Дванадцяти таблиць” був створений для забезпечення певної юридичної системи та захисту прав громадян. Він складався з дванадцяти таблиць, на які були записані різні правові норми, процедури та обряди.
Деякі з положень, які містилися в “Законі Дванадцяти таблиць”:
- Процедурні норми: Закон містив правила щодо судочинства, розгляду справ, правил оспорювання свідчень тощо.
- Майнові права: Закон визначав права власності, правила спадкування та укладення договорів.
- Кримінальне право: Закон регулював кримінальні покарання та процедури їх застосування.
- Сімейне право: Містилися норми щодо шлюбу, дружби, опіки над дітьми тощо.
- Публічне право: Закон визначав положення про державних посадовців та громадянські права.
“Закон Дванадцяти таблиць” був реакцією на соціальні протиріччя та потребу встановлення систематизованого правового порядку. Він відіграв важливу роль у розвитку римського права та юридичної системи, вплинувши на подальші юридичні кодекси та законодавство. Цей кодекс є важливим джерелом для вивчення раннього римського права і відображає розвиток правової думки у Римській Республіці.