Вільне козацтво (також відоме як вольні козаки) відноситься до історичного феномену, пов’язаного з формуванням та існуванням козацьких громад, які функціонували як самостійні військово-адміністративні утворення в різних періодах історії України.
Вільне козацтво почало набувати суттєвого значення в ранньому новоствореному козацькому угрупованні, відомому як Запорозька Січ, що розташовувалася на території сучасної України. Козаки відрізнялися своєрідним способом життя, що поєднував військову діяльність, самоврядування та виробництво.
Основні принципи вільного козацтва включали:
- Волелюбство: Козаки прагнули зберегти свою волю та незалежність, виступали проти феодальної утиску та зовнішнього впливу.
- Демократія: Козацькі громади приймали рішення колективно на загальних нарадах, відповідали за своє управління та володіли певною самоорганізацією.
- Бойові навички: Козаки були добре підготовлені воїни, що володіли високими бойовими навичками та відданістью своїй братерській спільноті.
- Незалежність: Козаки намагалися уникати прямого підпорядкування будь-якій центральній владі та зберігати свою внутрішню автономію.
Вільне козацтво здобуло значну славу завдяки своїм військовим успіхам та внеску у боротьбу за свободу України. Протягом історії воно пройшло через різні етапи та зазнало періодів підпорядкування зовнішнім державам, але ідея вольного козацтва залишалася символом національної гідності та боротьби за незалежність.